Центр політологічних досліджень запрошує познайомитись з публікацією стажера-аналітика Центру, присвяченою соціальним змінам в добу Інтернет-революції.
Ми живемо в той час, коли все більшу роль відіграє вже не матеріальне виробництво, а інформація (наявність, актуальність, швидкість розповсюдження, тощо). Наприкінці 80-х – на початку 90-х відбувся бум впровадження нових технологій, таких як комп'ютери та програмне забезпечення до них, мобільний зв'язок, різноманітних засобів комунікації та Інтернету. Саме в цей час були закладені основи нового соціально-політичного устрою та розпочався новий етап глобалізації.
Найважливішим елементом нового інформаційного часу є Інтернет. Важливість інформаційних технологій та Інтернету в сучасному світі складно недооцінити. Інтернет охоплює всю площу сучасних соціальних комунікацій, змінюючи та встановлюючи їх нові принципи. Він дуже швидко проник в усі сфери життя: від бізнесу до дозвілля .
Американський дослідник Джеймс Н. Розенау в своїх наукових роботах доводить, що завдяки Інтернету з'явився новий макрорівень комунікації і люди можуть спілкуватися не зважаючи на своє місцезнаходження. Світ, за його думкою, став «світом індивідуума», де кожна людина має взаємодію з іншими людьми на макро- та макрорівні соціального простору. Також, згідно його теорії зміни сучасного світу, мікроелектронні технології, а насамперед Інтернет, «звужують» світовий простір та інтенсифікують економічні та політичні контакти. Це сприяє поширенню процесу глобалізації в світі, який в свою чергу має свій негативний аспект – поляризація світу, тобто поділяє людей на тих, які виграли від неї, та які програли.
Експерт в сфері психологічних війн Кевін О'Брайен впевнений, що державні органи зараз не спроможні контролювати Інтернет. Вони можуть слідити за користувачами, обмежувати діяльність провайдерів, заборонити доступ до тих чи інших сайтів, але вони не спроможні контролювати увесь той обсяг інформації, яка проходить, або знаходиться в Інтернеті.
Тепер подивимось як Інтернет впливає на процеси демократизації в світі. Після того як Інтернет змінив механізм політичного процесу, він може з тим же успіхом змінити і його сутність. Людина двадцять першого сторіччя перетворилася із пасивного спостерігача в активного учасника політичного процесу. Це безумовно йде на користь демократії, оскільки все більша кількість людей стає спроможна впливати на те ще відбувається, також це сприяє рівності в суспільстві, бо раніше ніхто крім еліт не міг бути учасником цього процесу. Окрім вищезгаданого завдяки Інтернету забезпечується свобода людини, тобто кожен індивід має право вільно висловити свою думку. Право на свободу слова є одним найголовніших політичних прав людини. Його можна використовувати як індикатор демократичності держави, тобто країна, що дотримується та поважає свободу слова, дозволяє своїм громадянам вільно виражати свої думки, буде дотримуватися й поважати всі інші права, й навпаки.
Інтернет – це складна мережа, в якій кожен член суспільства не відокремлений, а пов'язаний з іншими. Так в найпопулярніша глобальна соціальна мережа Facebook на сьогоднішній день має близько 845 млн. активних користувачів по всьому світу , й теоретично кожен з них, може без будь-яких перешкод, зв’язатися з іншим. Таким чином, Інтернет надає небачені до сьогоднішнього дня можливості для міжособистісної взаємодії, вільного обміну поглядами та інформацією.
Інтернет має значний мобілізуючий ефект, найяскравішим приводом чого стали масові протести та революції, що розпочалися наприкінці 2010 року на Арабському Сході, та отримали назву «фейсбукових» чи «твітерових», бо саме завдяки цим соціальним мережам населення об’єднувалося, інформувало про місця збору та розповсюджувало правдиву інформацію з безпосереднього місця подій. Враховуючи домінування влади в провідних ЗМІ (насамперед, «класичні медіа» - газети, радіо, телебачення), Інтернет став єдиним джерелом інформації, що представляє протилежну точку зору. Окрім цього, люди змогли побачити, що вони не самотні у своєму незадоволенні владою, таких як вони тисячі та мільйони, не зважаючи на пропаганду підконтрольних державі ЗМІ, які говорять, що в країні все добре.
Інтернет об’єднує однодумців, допомагає залишатися на зв’язку та вибудовувати тривалі відносини, пояснювати свої цілі потенційним прихильникам – абсолютно незнайомим людям, демонструвати результативність своєї роботи (фото-, відео-, та фінансові звіти), залучати кошти, речі, шукати волонтерів. Саме тому, можна зробити припущення, що громадянське суспільство сформується за допомогою Всесвітньої мережі. І ця тенденція є загальносвітовою, що можна пояснити наступним:
1) Інтернет не є підконтрольним певній структурі чи організації, то цензура, яка є ефективною в класичних ЗМІ, не має того успіху в Мережі (ефект Стрейзанд).
2) Інтернет – зручний та досить дешевий засіб комунікації, який крім цього може забезпечити масовість. Тобто, якщо раніше для того, щоб інформація стала відомою та обговорюваною суспільством їй потрібно було з’явитися в класичних ЗМІ (радіо, газети, телебачення), то зараз завдяки власному блогу можна опублікувати будь-яку інформацію, яка теоретично може бути прочитана кожним, хто має доступ до Мережі.
3) Інтернет надає можливість анонімності, що безумовно сприяє активізації незручних, для влади чи суспільства, тем для обговорення, не переживаючи за можливі наслідки у вигляді репресій.
Проте не завжди Інтернет відграє позитивну роль в процесі формування громадянського суспільства, наприклад:
1) Активність громадянина в Інтернеті не означає наявність аналогічної активності в реальному житті, через вже згадувану анонімність, яка є в онлайні та досить часто відсутня в офлайні.
2) Інтернет є занадто популярний серед молоді, проте слід враховувати, що саме молоді притаманний надзвичайний радикалізм та емоційність. В цьому випадку Інтернет виконує негативну поширюючи ці ідеї серед молодшого покоління.
3) Інтернет безумовно, відіграє позитивну роль для освіти, комунікації, комерції. Проте в ту ж чергу Інтернет надає можливість та безкоштовного доступу до величезних об’ємів інформації, які можуть порушувати авторські права, право на таємницю приватного життя та ін. Крім того, Інтернет може спричиняти досить складні форми залежності, які фактично ізолюють людину від реального світу, та не є вигідними ні самому громадянину, ні його сім'ї, ні суспільству загалом.
Більшість держав сучасного світу вже зрозуміли всю силу, можливості та потенціал Інтернету. Проте використовують їх абсолютно протилежними засобами:
1) Влада, яка використовує Інтернет більш активно та широко підвищує, тим самим, довіру до своєї діяльності. В цих країнах йде активне обговорення можливостей створення та реалізації концепцій електронного уряду та прямої демократії саме завдяки Всесвітній мережі.
2) Влада, яка не є демократичною, використовує Інтернет з метою більш активного впливу на масову свідомість, паралельно з цим, вона намагається завдяки різноманітним засобам протидіяти вільній комунікації в Мережі серед своїх громадян.
Можна сказати, що цензура в Інтернеті, в різних формах, існує в усіх країнах сучасного світу. Проте дуже важливим є питання балансу щодо цензури над соціально небезпечної інформацією, та інформацією, що є невигідною лише для влади. І це питання відповідальності не лише для можновладців, а й для самих Інтернет-користувачів, котрі повинні демонструвати свою активну громадянську позицію щодо будь-яких неправомірних проявів цензури та тиску збоку держави.
Існує варіант, при якому державі вигідні публічні обговорення в Інтернеті, в цьому випадку активне та масове обговорення в Інтернеті знімає напругу в суспільстві. Тобто, якщо дискусія не виходить з рамок Мережі, вона є абсолютно вигідною для влади. Проте в будь-який момент ця дискусія може вилитися в певні публічні виступи, через це держава використовує цілу низку методів протидії та контролю за комунікацією в Інтернеті:
1) Обмеження доступу до Інтернету в цілому, до цілих сайтів, або окремого контенту (приклади такого обмеження в різній мірі жорсткості зустрічаються в кожній з проаналізованих країн);
2) Боротьба з самими розповсюджувачами інформації в Інтернеті, в першу чергу з блогерами та адміністраторами певних сайтів;
3) Використовування послуг найманих коментаторів, що мають на меті формування хибної суспільної думки;
4) Кооптація відомих інтернет-користувачів, в першу чергу блогерів, до існуючої системи, метою цього є змінення характеру їх публікацій на більш лояльний до влади;
5) Використання послуг хакерів, з метою тимчасового виведення з строю певних інтернет-ресурсів, або навіть сайтів вищих органів влади закордоном, як було в Естонії (2007) та Грузії (2008).
Проте слід зазначити, що певні з цих обмежень можуть бути подолані за рахунок інших технологічних засобів, наприклад проксі-серверів.
Підсумовуючи, слід додати, що не слід переоцінювати можливості Інтернету. Безумовно, він зробив світ більш прозорим та відкритим, хоча демократизація суспільства та держави може бути досягнена лише за активної роботи та конкретних дій окремих індивідів та інститутів громадянського суспільства.
Автор: Антон Тишковський
Немає коментарів:
Дописати коментар