Центр політологічних досліджень запрошує познайомитись з публікацією стажера-аналітика Центру, присвяченою партології в сучасних умовах.
Піратські партії як доволі молоде явище, перша з них виникла в Швеції лише в 2006 році, ще не стали предметом саме наукових досліджень. Справжнім каталізатором уваги до об’єднань подібного типу стали результати виборів у Берліні в вересні 2011 року, де Піратська Партія набрала 8,9 % голосів виборців, що забезпечило їй 15 з 149 місць в місцевому Парламенті.
Увагу німецьким послідовникам Генрі Моргана та руху в цілому приділили такі відомі медіа як BBC, Financial Times, Guardian, New York Times, Washington Post та ін. Це пов’язано з тим, що Піратська Партія є абсолютно унікальним явищем, а її перші успіхи можуть визначити новітній тренд розвитку суспільних і політичних відносин на Заході.
Головним ідеологом піратського руху слід вважати американця Джона Барлоу, який в своїх роботах: «Декларація Незалежності Кіберпростору» (1996) та «Кіберекономіка:до теорії інформаційної економіки» (1998) стверджує, що постіндустріальна економіка напряму копіює біологічну будову життя і основним середовищем для її розвитку є Інтернет як джерело необмеженої свободи. Він попереджає, що люди чи інститути, які чинять спротив цим змінам, залишаться в програші. Тобто держави та влада в цілому, які не трансформуються, або є скептичними (консервативними) чи навіть агресивними до існування кібер-простору, ризикують втратити свою теперішню сутність.
Історія піратських партій починається зі Швеції, де в 2006 році було створене перше об’єднання такого роду в світі, його засновником став Рікард Фальквінге, який й сформував основні засади та завдання нового політичного утворення, які, що цікаво, не були кардинально змінені і на даний момент. Серед цих завдань: 1) сприяння створенню та розвитку інформаційного суспільства; 2) зміна законодавства в сфері інтелектуальної власності, патентів та копірайту, в першу чергу з метою вільного, а не комерційного обміну файлами в Інтернеті; 3) захист права на приватність в Інтернеті та реальному житті;
Згідно опитування, яке було проведено газетою Aftonbladet більшість населення підтримала створення цієї партії, проте свої перші вибори новачки програли набравши в результаті 0,63% голосів виборців. Після цього вони почали підготовку до наступних виборів до Європарламенту, які були назначені на 2009 рік. Пірати змінили стратегію, зробивши ставку на молодь - було створено молодіжне крило партії під назвою Молоді Пірати (шв. Ung Pirat), яке на даний момент є найбільшою молодіжною організацією в країні. Саме підтримка з боку молодих людей, які в переважній більшості є активними користувачами Інтернету, була однією з основних причин успіху на виборах до Європарламенту, де пірати отримали 2 місця пропорційно до 7,1 % голосів виборців. Логічним продовженням було б попадання цієї партії до Ріксдагу (Парламенту Швеції), проте на виборах 2010 році їх чекало велике розчарування, третя за кількістю членів партія в країні отримала лише 0,65% голосів , що можна вважати провалом.
В вересні 2006 року за прикладом шведської піратської партії була створена Піратська партія Німеччини. Основні завдання були приблизно однакові зі шведським старшим братом, проте було додано пункт про сприяння вільному розповсюдженню знань та вільній культурі, що було позитивно сприйнято активною молоддю та інтелектуалами. З 2006 року Піратська партія Німеччини починає участь у виборах всіх рівнів від регіональних до федеральних, в результаті чого на даний момент вони мають 163 місця в міських радах по всій країні, а на загальнофедеральних виборах забрали 2% голосів, що для Німеччини, як найбільшої за населенням країни ЄС є відчутним успіхом. Проте справжнім тріумфом німецьких піратів стали вибори у Ландтаг Берліну, де вони отримали 8,9% голосів, що дорівнює 15 місцям в місцевому Парламенті. Цей успіх можна вважати передвісником нових настроїв та тенденцій в політичному житті Німеччини, та в світі загалом.
Окрім Швеції та Німеччини, зареєстровані партії піратів є ще в 15 країнах, з яких лише Канада не є європейською, з них до органів влади піратів було обрано в Чехії (3 місця в місцевих радах), Каталонії (2 місця в місцевій раді), Швейцарії (1 місце в місцевій раді). В багатьох країнах партія активна, проте не зареєстрована як саме політична організація, що має право брати участь у виборах. Серед цих країн Австралія, Аргентина, Бразилія, Греція, Мексика, Португалія, Росія, США, Україна та ін. В Угорщині Піратська партія є неурядовою організацією в рамках партії Угорських зелених лібералів, яка представлена в національному Парламенті.
Для координації піратського руху в загальносвітовому масштабі, обміну політичним досвідом, поширення інформації та створення нових національних піратських партій, в 2010 році в Брюсселі була утворена міжнародна організація під назвою Піратський Інтернаціонал. На сьогоднішній день в Інтернаціонал входить 26 національних партій піратів.
Лідер Піратської Партії Німеччини Себастіан Нерц називає свою партію соціально-ліберальною, і це є правдою, бо подібні партії вважають, що задля досягнення права індивіда на самовизначення і самореалізацію, влада повинна створити рівні стартові умови, перерозподілити частину суспільного продукту на користь соціально слабких членів суспільства, тим самим гармонізуючи відносини всередині держави. Партія піратів – особлива, її надзвичайно важко з кимось порівнювати, проте серед усіх інших політичних сил Німеччини є одна, яка більш за інших схожа на піратів, або вони на неї, це – Партія Зелених. Із самого початку їм, як і піратам, не передрікали успіхів у майбутньому. В кінці 70-х – на початку 80-х ця партія була створена як антивоєнний, антикапіталістичний, та прогресивний рух, з ярко вираженою екологічною направленістю. Серед основних завдань були: 1) боротьба проти екологічно небезпечних об’єктів (зокрема атомних електростанцій); 2) пацифізм (вихід з НАТО); 3) інтернаціоналізм; 4) реформи в суспільстві (дозвіл на одностатеві шлюби, легалізація марихуани, право на аборт тощо), цікаво, що 3 та 4 пункти присутні і в програмі Піратської Партії. Можна сказати, що в принципі обидві партії грають на одному електоральному полі – це молоді люди та інтелектуали, саме ті групи, в яких дуже популярні прогресивні ліберальні ідеї. Більшість з тих, хто проголосував за Піратську Партію в Берліні або голосували вперше, або були прихильниками саме Зелених.
Це пояснюється тим, що наприкінці 90-х-початку 2000-х Зелені отримали реальну владу, сформувавши правлячу коаліцію разом із соціал-демократами, а харизматичний лідер партії Йошка Фішер отримав пост Міністра Закордонних Справ. Зелені потрапили до політичного бомонду, тим самим втративши статус маленької привабливої партії, що має стійкі переконання. Прийшовши до влади, Партія зелених остаточно відійшла від своїх одвічних принципових пунктів програми, як антикапіталізм та пацифізм, надаючи підтримку НАТО в війнах в Югославії та Афганістані.
Проаналізувавши історичний курс Партії зелених можна прийти до висновку, що Піратській парті не слід рухатися у напрямку політичного мейнстріму, бо на даний момент вони займають свою особливу та вигідну позицію партії, вільної від політичних зобов’язань перед партнерами по коаліції.
Серед головних особливостей піратської партії слід звернути увагу на її структуру та кадровий склад. Піратська партія, як партія Інтернету, має мережеву структуру, тобто в неї є номінальний лідер, але фактично всі члени партії мають рівні права та обов’язки. Це характерно для партії, яка об’єднується не навколо персоналії, а навколо ідеї, що є дуже важливим, враховуючи її розміри. Більшість партійних кадрів – це молоді люди 20-35 років, які мають вищу освіту та якимось чином пов’язані з IT сферою.
Після результатів виборів у Берліні, канцлер Ангела Меркель заявила: «Результати Піратської Партії – класичний приклад «протестного голосування», і безумовно в її словах є доля правди, проте з чим це пов’язано? На мою думку головні винуватці протестного голосування не пірати, а традиційні політичні партії, які втратили довіру виборців через свою корумпованість, бюрократизацію та дистанціювання від народу. З іншого боку є зовсім протилежні традиційним партіям пірати, котрі виявились тим елементом, який повинен був відобразити незадоволення громадян та урізноманітнити, освіжити політичне життя. Я також згоден з німецьким політологом Крістофом Бібером, який в інтерв’ю New York Times сказав, що «Пірати - абсолютно точно не є жартівливою партією». Люди занадто серйозно відносяться до політики, і лише завдяки жартам жодна партія не може розраховувати на підтримку. Так в чому криється причина успіху піратів? Перш за все – це розумний брендінг, у поєднанні з фундаментальної зміною стилю політики. Для виборців пірати – це «звичайні хлопці», що мають чисту репутацію, переконання, пропозиції та бажання змін в політичному житті. Стиль в одязі, публічні виступи, тактика політичних ігор все це підказує, що пірати – абсолютні новачки, без жодного досвіду в політиці, а всі ці недоліки вони зуміли використати на користь власному іміджу. Іншою причиною успіху було всеосяжне використання Інтернет-технологій, пірати в котрий раз підтвердили, що в наш час інформаційні сторінки у провідних соціальних мережах як Facebook, twitter, Livejournal та Youtube набагато продуктивніші ніж мільйони витрачених коштів на телевізійну чи зовнішню (білборди) рекламні компанії.
Окремої уваги заслуговує той факт, що пірати одними з першим почали реалізацію концепції прямої демократії, коли виборці мають постійний зв'язок та важілі впливу на депутата через Інтернет, також сюди входить можливість проведення Інтернет-голосувань та публічного обговорення можливих законодавчих ініціатив. В такому випадку ми повертаємося до ситуації, коли депутат є лише обранцем, який має право говорити та вирішувати важливі питання суспільного життя, представляючи та діючи від імені своїх виборців, і з метою покращення загальної атмосфери у відносинах влада-суспільство.
На мою думку існує декілька можливих сценаріїв розвитку для піратського політичного руху в світі. Я впевнений, що пірати – не є партією-одноднівкою і не зійдуть з політичної арени в найближчий час, та в тому, що вони і надалі будуть продовжувати політичну боротьбу в загальносвітовому масштабі через діяльність Піратського Інтернаціоналу. В короткостроковій перспективі їх завдання – зберегти та навіть підвищити рівень довіри до своєї політичної сили. Той факт, що вони на даний момент знаходяться поза мейнстрімом, дозволяє піратам заробляти «політичні бали» на помилках традиційних партій. Пірати є однією з можливих сил, яка прийшла з метою внесення змін в саму природу політичних відносин, і на мою думку – це їх головне завдання та обов’язок у довгостроковій перспективі. Так чи інакше пірати лише розпочинають своє плавання в неспокійному морі політики, вони вже взяли на абордаж декілька місцевих парламентів, тим самим ставши більш амбіційними та голодними до справжніх успіхів, і хто знає, можливо скоро ми побачимо прапори із «Веселим Роджером» в провідних законодавчих установах в усьому світі.
Автор: Антон Тишковський
Немає коментарів:
Дописати коментар