Центр політологічних досліджень запрошує познайомитись з публікацією стажера-аналітика Центру, присвяченою розвитку громадянського суспільства.
Після розвалу Радянського Союзу та перших років незалежності Україна взяла курс на впровадження західних моделей суспільного розвитку, що були практично безальтернативними. Демократизація теоретично створювала значні можливості для прогресивного розвитку України. Якщо реформи були б проведені правильно, то держава автоматично перетворювалася на правову, а перехідне суспільство на громадянське.
Від набуття незалежності та до цього часу в нашій країні тривають дискусії про вплив держави, та про баланс сил між державною владою та суспільством. Згідно соціологічних опитувань, що проводить Центр Разумкова, значна частина населення бачить у державі чужу, корумповану силу та не довіряє її інститутам. При цьому населення вважає, що нове громадянське суспільство можна створити лише державними засобами. Між іншим, це типова утопія, поєднана з надією на мудрого вождя, авторитетного правителя, який, прийшовши до влади, влаштує все справедливо й демократично. Дуже цікаво, що громадським організаціям, що складають головну базу громадянського суспільства, в плані впливу на суспільні процеси довіряють менше 5% населення. Державна влада дійсно може сприяти встановленню громадянського суспільства, але без ініціативи народу "знизу" її можливості обмежені. Хоча переважна більшість громадян вважає, що вони повинні впливати на прийняття державних рішень, при цьому більше половини з респондентів вважає, що не має потреби в залученні до громадської діяльності.
Особливістю і суперечливістю перехідного суспільства, яким є сучасна Україна, є те, що складнощі перехідних процесів, з одного боку, зумовлюють зміцнення регулюючої ролі держави, а, з іншого - розбудова громадянського суспільства передбачає роздержавлення суспільних інститутів, зменшення державного впливу на них.
Але слід зазначити, що в нинішній Конституції і згадки немає про громадянське суспільство, на формування якого зрештою має бути направлено весь державно-правовий механізм. Цей, м'яко кажучи, недолік нинішньої Конституції, безумовно, негативно буде відображатися на процесі формування громадянського суспільства.
Перш за все, і це найголовніше, Україна стала незалежною державою з перспективними конституційними намірами стати демократичною і правовою. Щодо ж перехідного суспільства, яким є сучасна Україна, то попередньо узагальнюючі його характеристики є такими:
· всі сфери життєдіяльності охоплені системною кризою, особливо вражена економіка і соціальна сфера;
· на рівні керівництва державою відсутнє цілісне уявлення про шляхи виходу з кризи, не розроблена відповідна Програма Дій;
Отже, в перспективі ефективність організації громадянського суспільства в Україні залежить від того, якою мірою держава і суспільство здатне створити умови, вільні від причин, що породжують дестабілізуючі фактори в кожній із сфер життєдіяльності соціального організму. Вирішальною передумовою забезпечення національної державності є дотримання законів існування системи, створення передумов для її природного функціонування, запобігання дестабілізації. Це головні умови збереження незалежності держави, суспільства, особи (громадянина). Пошук природного шляху розвитку громадянського суспільства на основі внутрішніх передумов і врахування сучасних досягнень людської цивілізації та створення для нього простору - важлива передумова неантагонічного розвитку української державності.
Українські громадянські організації згідно світової тенденції активно розповсюджуються в Інтернеті, та використовуючи різноманітні види Інтернет-коммунікацій. Однією з найвідоміших та найепатажніших громадських організацій сучасної України є FEMEN, які ніби-то борються за права українських жінок у доволі провокативній та екстравагантній манері. Їх стиль – це протести в оголеному вигляді в публічних місцях, що фотографуються і потім розміщуються в Інтернеті. Їх протести присвячено:
1) захисту прав жінок в Україні та світі (наприклад протести проти італійського прем’єра С. Берлусконі);
2) незадоволення політикою влади (як центральної так і місцевої) та її інституцій (правоохоронних органів, сфери освіти, сфери охорони здоров’я та ін.);
Можна по-різному відноситися до заходів FEMEN, проте слід визнати, що Інтернеті вони представлені дуже широко. Організація має власні акаунти на Живому Журналі, Facebook, My Space та Twitter. Згідно слів самих активісток в інтерв’ю українській службі ВВС, реакція влади на їх активність є дуже негативною, а представники СБУ змушують їх йти у підпілля. Тобто відбувається досить поширена в світі технологія, репресій проти самих розповсюджувачів інформації в Інтернеті.
Іншим відомим в Інтернеті громадським проектом є «Дорожній контроль», який було створено зусиллями активіста Д. Шапошникова в 2008 році. На сайті проекту завдяки форуму водії можуть завантажувати свої відеозаписи, на яких зображені порушення законів та банальне хамство зі сторони працівників ДАІ. Загальновідомим виявився випадок з одеським автоінспектором Швецем, якого за неповагу до державної мови було зі скандалом звільнено. Після цього активіста «Дорожнього контролю» було заарештовано на 5 діб, що можна розглядати як репресивний акт помсти за колегу.
Також слід навести приклад іншого формату громадської організації – це об’єднання журналістів та просто не байдужих людей - «Стоп цензурі!». Організація займається тим, що по-перше захищає права журналістів, а по-друге інформує про всі відомі для неї випадки цензури в ЗМІ. Окрім діяльності суто в Інтернеті, «Стоп-цензурі!» проводить велику кількість публічних заходів. Це є свідченням того, що громадські рухи можуть проводити досить ефективну роботу не лише в Інтернеті, що є немаловажним.
В Україні домінуючою залишається публічна форма протесту, без широкого використання Інтернету. Яскравими прикладами цього є майдани (від акцій протесту на Майдані Незалежності в 2004 році до Податкового майдану кінця 2010 року), різноманітні студентські протести, протести батьків з приводу закриття освітніх закладів їх дітей та ін.).
Підсумовуючи все вищезгадане, слід констатувати, що в Україні загалом і в Інтернеті зокрема існує потреба в якісних громадських проектах, які б могли впливати на формування громадської думки та вирішувати певні соціальні проблеми. В сучасній українській політиці існує видимість політичної боротьби, плюралізму думок, регулярного переходу влади він одного табору до іншого. За цим цікаво спостерігати, коментувати, проте можливість звичайного громадянина якось впливати на владу близька до нуля, згідно тих же опитувань Центру Разумкова.
Також зберігається соціальна напруженість у відносинах між Заходом і Сходом країни, що також не сприяє порозумінню, знаходженню спільних цінностей, що повинні сприяти формуванню активного та здорового громадянського суспільства.
Автор: Антон Тишковський
Немає коментарів:
Дописати коментар