Біль про права: Вісім хвилин, які можуть змінити світ...

Центр політологічних досліджень продовжує публікувати есе, надіслані на II щорічний конкурс студентських есе на підтримку демократії в Україні, на тему “Білль про права в США: уроки демократії для України”.

Цього року, як і завжди, світле свято Різдва Христова я зустрічала в колі своєї родини. Різдвяна ялинка світила мені своїми вогнями мрій і сподівань на щасливе майбутнє. Зовсім інші події проходили в цей час в Америці. З міської різдвяної ялинки Сенді – Хук зняли всі іграшки, а біля підніжжя установили 26 білих свічок у вигляді білих ангелів. Місцеві жителі розвісилили на своїх будинках плакати: "Невинні ангели загублені". Про все це я дізналася з в Інтернету. А сьогоднішні новини повідомили, що вчителі американських шкіл записуються на курси володіння зброєю, щоб вміти захищати своїх учнів у разі необхідності.

Під час публічних виступів усі політики, включаючи американського президента Барака Обаму, не стримували сліз. Зі страхом я зловила себе на думці: не дай Боже, на місці президента американського побачити президента українського.


Усього вісім хвилин потрібно було Адаму Ланцу, щоб розстріляти 26 ні в чому невинних дітей і їх вчителів. Невже потрібно більше часу й більше жертв, щоб заборонити вільне володіння зброєю не тільки в Америці, а й у всьому світі? Це вже далеко не перше попередження американській демократії. Коли 20 липня Джеймс Холмс убив 12 людей на прем’єрі кінофільма про Бетмена в кінотеатрі міста Аврора, думаю, не один американець заговорив про те, що не все «так казково в золотому королівстві». Дійсно, коли в Америці йшла громадянська війна й потрібно було захищати себе, свої родини, своє житло, право на носіння зброї було одним із найголовніших прав людини. Сьогодні війни немає. То чому залишається зброя?


Скільки ще потрібно жертв, щоб стало простим і зрозумілим, що прийшов час внести поправку до Конституції 1791 року. Думаю, що події в Америці й реакція на них американців та й всієї світової громадськості, це великий урок для демократії американської, а не української.


Не можу я собі навіть уявити, щоб у мою школу прийшов якийсь псих і почав стріляти, тільки тому, що у нього поганий настрій або йому не подобається учителька. Між іншим, так думаю не тільки я, а й мої однокласники. Коли на уроці історії ми обговорювали цей випадок, мене вразив вислів сусіда по парті: «Уяви, а якби в школі Сенді – Хук училися дочки американського президента?»


Президент і в Америці, і в Україні не тільки голова держави, політична особа, а він ще й чийсь батько, дідусь. А який же батько не хоче бачити своїх дітей живими, здоровими й щасливими? Звертаюсь до Вас, шановні політики, будьте мудрими, усе у Ваших руках.

Автор: Юлия Дудар, Рудьківська ЗОШ І-ІІІ ступенів Бобровицької районної ради Чернігівської області

* * *

Конкурс проводиться Центром політологічних досліджень (м. Донецьк), спільно з порталом “Американські клуби в Україні” та Київським ресурсним центром для випускників (АRС). Генеральний партнер конкурсу: Американський Союз за Громадянські Свободи (м. Гонолулу, Гаваї). Партнери конкурсу: Інститут професійного лобіювання та адвокасі (ІПЛА), та Донецька регіональна асоціація дослідників iсторii зарубiжних краiн та мiжнародних вiдносин i органiзаторiв мiжнародного спiвробiтництва (DAIR). Більш детальна інформація про конкурс тут.