Прийняття перших десяти поправок – направду поворотний момент в американській історії. Америка, котра боролася за свою незалежність, стала на шлях глобальних змін політичного світу, що зробило її справді центром свободи.
Цікавим видається той факт, що прийняття цього документу можна визначити як історично другий етап втілення в законодавчому порядку невідчужуваних та непорушних прав людини. Держава починає відігравати роль суспільної організації, яка захищає права людей, долає конфлікти, згладжуває суперечності.
Гадаємо, що чітко просліджується певна тенденція щодо визнання державою прав, свобод та інтересів людини і громадянина. У XIX столітті розвиток природничої школи права спонукав прислухатися до її висновків; їх підтримували і видатні законотворці – легіслатори законодавчих зібрань найрозвинутіших країн світу того часового проміжку.
Після прийняття 10 поправок громадяни Америки стали почувати себе більш захищеними. Прикро, однак, що ці зміни на той час не застосовувалися до жінок і чорношкірих, а отже: проігноровано один із фундаментальних принципів прав людини – принцип рівності прав і свобод незалежно від кольору, раси, статі, майнового стану та інших ознак. Для Америки, як і для решти світу, це ще було незрозумілим. Це вже «діти» XX століття прийшли до такого висновку.
Заслугою Америки є те, що перші 10 поправок, такі важливі для збереження гідності кожного громадянина, його права на життя, волю, стали у 1791 році частиною конституції – Основного закону держави. Вперше вони стали частиною писаної конституції, набули найвищого законодавчого і правового закріплення; еволюція однієї держави спонукала решту приєднуватися до неї у спільному маніфесті на захист прав людини.
Світ був ще не в стані опрацювати зміни, які насувалися: континентальна Європа і досі «потопала у крові мучеників»! Проте рік за роком країни запозичували практику США. Ба більше, з утворенням першого світового форуму народів – Ліги Націй, ці питання були винесені на міжнародний рівень, охоплюючи щораз більше держав. Навіть тоталітарний Радянський Союз долучався до «гонитви» забезпечення правами представників робітництва.
Уже в міжвоєнний період значна кількість держав прийняли конституції, де розділ про права людини і громадянина займав провідне місце. Після Другої Світової війни ця тенденція лише посилилася в світлі визнання міжнародним співтовариством права на самовизначення націй і народів. Права людини стали імперативною нормою міжнародного права, загальним обов’язком.
З проголошенням незалежності національна українська держава проголосила себе демократичною, а людину визнала найвищою її соціальною цінністю. Конституція України була визнана світом однією з найкращих у сфері забезпечення і гарантування прав і свобод людини. Проте нам властивий один дуже значний недолік – ми не вміємо нею користуватися, а держава часто «забуває» про неї. Хоча рекомендуємо пам’ятати: Америка досі не відмовилася від практики смертної кари! Що ж, можливо між нами паритет!?
Наприкінці цієї короткої історії задаємося собі питанням: чому ми часом конфліктуємо, чому ми ставимо політичні та власні амбіції вище людяності і людства? Стверджуємо на благо спільного майбутнього, що держави створені аби захищати, а не руйнувати, створені людьми для людей, а не для використання слабших сильнішими! Можливо, у цьому і криється суть демократії!?
Автор: Олександр Ярошук, Львівський національний університет імені Івана Франка
* * *
Конкурс проводиться Центром політологічних досліджень (м. Донецьк), спільно з порталом “Американські клуби в Україні” та Київським ресурсним центром для випускників (АRС). Генеральний партнер конкурсу: Американський Союз за Громадянські Свободи (м. Гонолулу, Гаваї). Партнери конкурсу: Інститут професійного лобіювання та адвокасі (ІПЛА), та Донецька регіональна асоціація дослідників iсторii зарубiжних краiн та мiжнародних вiдносин i органiзаторiв мiжнародного спiвробiтництва (DAIR). Більш детальна інформація про конкурс тут.
Немає коментарів:
Дописати коментар